Close

Не зарегистрированы? Начало работы.

lock and key

Войти

Account Login

Забыли пароль?

Як з’явилось твердження про божественність Ісуса?

Всевишній сказав в Священному Корані: «І коли сказав Аллаг: «О Ісо, сину Мар’ям, чи говорив ти людям: «Візьміть мене й матір мою за двох богів нарівні з Аллагом?» Іса сказав: «Преславний Ти! Не говорив я того, на що не маю права. Якби я таке й сказав, Ти б це напевно знав. Ти знаєш те, що в мені, а я не знаю того, що в Тобі. Воістину, тільки Ти знаєш потаємне! Не говорив я їм [нічого], крім того, що Ти наказав мені: «Поклоняйтеся Аллагу, Господу моєму й Господу вашому!» І був я свідком їм, поки був серед них. Коли ж Ти взяв мене, то Ти наглядаєш за ними, а Ти — кожній речі Свідок!» (сура 5 «Трапеза», аят 116-117).

Якщо Ісус не оголошував про свою Божественність та його сучасники не вважали його Богом, то звідки ж з’явились у християн подібні переконання?

Відповідь досить проста: за цим стоїть Павло, ворог християнства, іудей, який стверджував, що бачив Ісуса в небі після його вознесіння. Він взяв ці твердження з різних язичницьких вірувань, послідовники яких обожнювали деяких людей і оголошували їх «синами Бога».

Всевишній сказав в Священному Корані: «Сказали юдеї: «Узайр — син Аллага!» Сказали християни: «Месія — син Аллага!» Ці слова з їхніх вуст схожі на слова невіруючих, які жили раніше. Нехай знищить їх Аллаг! Як же вони віддалилися!» (сура 9 «Каяття», аят 30).

Роль Павла у формуванні християнського віровчення

Павло – найвідоміший з усіх авторів Нового Завіту і найважливіший з усіх євангелістів. Його перу належать 14 послань, загальний обсяг яких складає трохи менше половини Нового Завіту, і деякі з догматів християнства згадуються лише в його посланнях. Павло – засновник християнства та творець його віровчення, з усіх євангелістів він один стверджував, що є пророком.

Головною опорою викривленого християнства є послання Павла. Ці послання стали початком Нового Завіту, і решта його змісту, особливо Євангеліє від Іоанна, загалом узгоджується з посланнями Павла. Церква відкинула всі послання, які суперечили християнству Павла, який підім’яв під себе істинне, первісне християнство, до якого закликав Ісус та його учні після нього.

Вплив, який Павло мав на християнство, неможливо заперечувати. Саме тому Майкл Харт виділив Павлу в своїй книзі «Сто найвеличніших людей в історії» шосте місце, Ісусу – третє, а пророку Мухаммаду, хай благословить його Аллаг та вітає, — перше. Пояснюючи, чому він віддав Мухаммаду переш місце, а Ісусу третє, не дивлячись на те, що християнство за кількістю послідовників займає перше місце серед релігій, він сказав: «Християнство було створене не однією людиною, а двома. Це Ісус та святий Павло. Тому честь називатися засновником цієї релігії вони повинні поділити між собою. Ісус створив моральну основу християнства, а також його духовне бачення і все, що пов’язане з поведінкою людини. Щодо теологічних питань, то їх розробив Павло».

Харт також говорить: «Ісус не казав нічого з того, про що пізніше говорив Павло, який вважається засновником обожнення Ісуса». Харт також підкреслив, що Павло не використовував словосполучення «син людський», на відміну від самого Ісуса, який часто називав себе так.

Арур Вандалай говорить в своїй книзі «Розкритий всесвіт»: «Павло дав початок тому, що сьогодні називають християнством».

В списку Харта немає жодного учня Ісуса, якого здолав заклик Павла, справжнього творця християнства, тоді як імператор Костянтин, який скликав у 325 році Нікейський Собор, посів в його списку двадцять восьме місце[1].

Дослідники згадують кілька нововведень, які проникли в християнство завдяки Павлу. Спираючись на тексти Нового Завіту, вони довели, що Ісус не мав до даних постанов християнства жодного стосунку.

Павло та обожнення Ісуса

Якщо в Євангеліях (за винятком, мабуть, Євангелія від Матвія) не міститься жодних згадувань про Божественність Ісуса, то послання Павла, навпаки, переповнені похвалою та піднесенням Ісуса та твердженням про те, що він був унікальним створінням та відрізнявся від решти людей.

Що ж говорить Павло про Ісуса? Ким він вважав його? Посланцем Всевишнього до людей? Утіленням Бога? Або?..

Тому, хто читає послання Павла, важко дати однозначну відповідь на це запитання – занадто суперечливі тексти. В одному він називає Ісуса людиною, а з іншого випливає, що Ісус – Бог. Чим пояснюються ці протиріччя? Різним рівнем тих, до кого він звертався у своєму посланні? Або ж змінами, які з часом відбулися в його переконаннях? Або ж це результат викривлень та фальсифікацій, яких зазнали послання від часу їхнього написання? Будь-яка зі згаданих версій, безумовно, має право на існування.

Інколи Павло каже про Ісуса як про людину, яка відрізняться від решти лише тим, що його любить Бог: «Бо єдиний Бог, єдиний і посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус»(1-е до Тимофія, 2:5).

В тому ж посланні Павло говорить, визнаючи єдиність Бога: «…щоб додержав ти заповідь чистою та бездоганною аж до з’явлення Господа нашого Ісуса Христа, що його свого часу покаже блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами, Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може. Честь Йому й вічна влада, амінь!» (1-е до Тимофія, 6:14-16). Ісус – Господь, але Бог – Пан над панами та Цар над царями.

Ісус відрізняється від  решти людей лише тим, що Всевишній облагодіяв його і зробив Своїм посланцем та пророком: «…і від Бога був названий Первосвящеником за чином Мелхиседековим» (До Євреїв, 5:10).

«Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерті Його міг спасти, і був вислуханий за побожність Свою»(До Євреїв, 5:7)

Порівнюючи Ісуса з іншими творіннями Всевишнього, Павло інколи говорить про його вищість над ними, а інколи, навпаки, підносить їх над ним: «Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від Ангелів, що за перетерплення смерті Він увінчаний честю й величністю, щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх» (До Євреїв, 2:9).

«Отож, святі брати́, учасники небесного покли́кання, уважайте на Апо́стола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса, що вірний Тому́, Хто настанови́в Його, як був і Мойсей у всім домі Його, бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівни́чий має більшу честь, аніж дім. Усякий бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, — то Бог. І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було́. Христос же, як Син, у Його домі. А дім Його — ми, коли тільки відвагу й похвалу́ надії доде́ржимо певними аж до кінця.» (До Євреїв, 3:1-6).

З цих та деяких інших текстів Павла випливає, що Ісус – людина, яка відрізняється від решти людей лише тим, що Бог любив його та обрав Його своїм посланцем, щоб він доніс Одкровення Всевишнього до людей.

Однак в інших своїх текстах Павло підносить Ісуса до рівня божества і перетворює його ледь не у справжнього, єдинокровного сина Бога. Павло старанно підкреслює, що Ісус був особливим, не таким, як всі люди, і що, не дивлячись на те, що, згідно з Біблією, всі люди є синами Бога, Ісус був особливим сином. Павло називає Ісуса образом Бога або ж втіленим Богом.

Павло каже: «Бо що було неможливе для Закону, у чому був він безсилий тілом, Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі…» (До Римлян, 8:3).

«Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?»(До Римлян, 8:32).

Павло також каже: «Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом…»(До Галатів, 4:4). З цього тексту випливає, що Павло вважав Ісуса справжнім сином Бога, сином в буквальному сенсі цього слова.  А інакше всі люди – сини Бога в метафоричному сенсі, і всі вони народжені від жінки.

«Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків,а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив. Він був сяєвом слави та образом істоти Його, тримав усе словом сили Своєї, учинив Собою очищення наших гріхів, і засів на правиці величності на висоті. Він остільки був ліпший понад Ангелів, оскільки славніше за них успадкував Ім’я.» (До Євреїв, 1:1-4). Павло вважав, що Ісус відрізняється від всіх пророків та посланців Всевишнього, які приходили до людей до нього, хоча всі вони були синами Бога (в метафоричному сенсі).

Павло каже про Ісуса: «Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива.» (До Колоссян, 1:15).

Павло також каже: «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина…» (До Филип’ян, 2:6-7).

«Безсумнівно, велика це таємниця благочестя: Хто в тілі з’явився, Той оправданий Духом, Анголам показався, проповіданий був між народами, увірувано в Нього в світі, Він у славі вознісся!» (1-е до Тимофія, 3:16).

«і часу свого з’явив Слово Своє в проповіданні, що доручене було мені з наказу Спасителя нашого Бога…» (До Тита, 1:3).

Дослідники кажуть про оточення Павла, яке спонукало його закликати до божественності Ісуса, а також про джерела, з яких Павло взяв свої твердження.

Щодо суспільства, в якому жив Павло, то складалося воно здебільшого із забобонних людей, і в ньому панували домисли та міфи. Більшість складали прості, неписьменні люди. Не варто забувати і про язичницькі суспільства, які вірили у численних богів, які перевтілювалися та помирали. Під час перебування в Лістрі Павла та Варнави, вони зробили деякі дива: «А люди, побачивши, що Павло вчинив, піднесли свій голос, говорячи по-лікаонському: Боги людям вподібнились, та до нас ось зійшли!… І Варнаву вони звали Зевсом, а Гермесом Павла, бо він провід мав у слові» (Дії Апостолів, 14:11-12). А Зевс, як відомо, верховний бог у давніх греків, тоді як Гермес – син Зевса, давньогрецькій бог торгівлі.

Простий народ почав вважати Павла та Варнаву богами тільки тому, що вони зробили щось дивовижне. Далі повідомляється, що жерці навіть зібралися приносити їм жертви: «А жрець Зевса, що святиня його перед містом була, припровадив бики та вінки до воріт, та й з народом приносити жертву хотів. Та коли про це почули апостоли Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між народ, кричачи та говорячи: Що це робите, люди? Таж і ми такі самі смертні, подібні вам люди, і благовістимо вам, від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є. За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми, але не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші. І, говорячи це, заледве спинили народ не приносити їм жертву» (Дії Апостолів, 14:13-18).

А що могли сказати такі люди про того, хто оживляв мертвих, який сам ніби воскрес з мертвих та зробив багато див?

Ідея втілення бога була цілком прийнятною для язичників, які святкували дні народження, смерті та воскресіння своїх втілених божеств. Тому Павло «спустив» Бога не землю, щоб римляни побачили Його не власні очі, і щоб наблизити Його до них.

Професор Хусні аль-Атйар пише в своїй цінній книзі «Переконання християн-унітаріїв між Ісламом та християнством», що оголосити Ісуса Богом Павла змусив римський імператор Тиберій (пом. у 37 році).

Історик Євсевій Кесарійський (пом. в 340 році) пише, що Тиверій, почувши про Ісуса, вирішив додати його до божеств, однак, оскільки римські закони забороняли імператору додавати богів без згоди Сенату, він змушений був поставити це питання на обговорення сенаторами, які рішуче відмовилися перетворювати Ісуса у божество. Однак імператор лишився при своїй думці.

Сказане Євсевієм узгоджується зі словами іншого історика Тертулліана. Він сказав: «Якби Тиверій міг бути цезарем та християнином одночасно, він неодмінно б увірував у нього».

Аль-Атйар висловлює припущення про те, що Павло був одним з найважливіших знарядь імператора, який бажав розповсюдити нову ідею про Божественність Ісуса. Таке ж становище збереглося і після Тиберія, аж до царювання Нерона, який, за словами Євсеєва, «був першим імператором, який помітив вороже ставлення до Божественної релігії».

Щодо вислову «син Божий», який Павло любив застосовувати до Ісуса, то Шарль Жаннібер не вважає його достатньою підставою для обожнення Ісуса. Він сказав: «В уявленнях Павла про Ісуса було багато білих плям, і він багато в чому сам не був певний, оскільки він не застав самого Ісуса. І богобоязливість віруючих з силою попрямувала – не замислюючись про наслідки, — до збудження віри в єдність пана та Бога».

Шарль Жаннібер пояснює, що в іудейському оточенні вислів «син Божий» був досить звичним та застосовувався часто. Однак у грецькій філософії в Тарсі, який був центром багатьох культур, це словосполучення набуло нового значення. Звідти і взяв Павло введене ним згодом в християнство[2].

Християни намагаються вкоренити ідею Божественності Ісуса та довести, що вона походила від самого Ісуса та його учнів, а не від Павла. Якщо точніше, вони намагаються перекласти відповідальність за розповсюдження цієї ідеї на Петра, наводячи в якості доказу текст з Нового Завіту: «А Симон Петро відповів і сказав: Ти Христос, Син Бога Живого! А Ісус відповів і до нього промовив: Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець» (Від Матвія, 16:15-16).

Однак аль-Атйар вважає текст Євангелія від Матвія викривленим, оскільки в інших Євангеліях є описи цієї події: «І Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро Йому в відповідь каже: Ти Христос!» (Від Марка, 8:29). Марк не згадує про «Сина Бога Живого».

«А Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро ж відповів та сказав: За Христа Божого!» (Від Луки, 9:20).

В результаті вийшло, що Матвій суперечить Марку, хоча передає від нього ж.

Крім того, сказане в Євангелії від Матвія неможливо прийняти ще й тому, що єврейський оригінал цього Євангелія втрачений, і ми не знаємо, наскільки точний переклад, який нині в нас є[3].

Павло та Трійця

Чимало авторів звинувачують Павла у введені догмату про Трійцю в християнство, однак не наводять жодних доказів з висловлювань самого Павла, обмежуючись передачею відомих відомостей про роль Павла в створенні інших основ християнського віровчення.

Я особисто вважаю це звинувачення необґрунтованим, оскільки в посланнях Павла нічого не говориться про Божественність Святого Духа, а складові Трійці згадуються лише один раз, і то в такій формі, що недосвідчений читач, безумовно, не зрозуміє зі слів Павла того, у що вірять теперішні християни. Наведемо цей текст: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь.» (2-е до Коринтян, 13:13). В тексті не міститься ніяких вказівок на Божественність Святого Духа.

Привертає увагу й порядок згадування складових Трійці. Спочатку згадується Ісус, потім Отець, а церква, як ми вже казали, вваж є це єрессю. Це ще одне підтвердження того, що Павло нічого не знав про Трійцю.

До того ж, він назвав першу іпостась Богом, а не Отцем, а другу – Ісусом Христом, а не Сином і не Словом, як прийнято в Трійці.

Насправді Павло не має ніякого стосунку до догмату про Трійцю, який з’явився через багато років після смерті Павла.

Вперше про Трійцю згадав Тертуліан в 200 році, а офіційно догмат про трійцю затверджений в 381 році на Константинопольському Соборі. Про Трійцю не згадується навіть в постановах Нікейського Собору 325 року.

[1] Мухаммед Іззат ат-Тахтаві. Аль-мізан фі мукаранат аль-адйан. С. 412-416.

[2] Масіхіййа біля масіх. С. 40.

[3] Акаїд ан-насара аль-муваххідін байна-ль-іслям ва-ль-масіхіййа. С. 204-206.

Українська версія підготовлена редакцією сайту www.lifeislam.org

Leave a Reply