Close

Не зарегистрированы? Начало работы.

lock and key

Войти

Account Login

Забыли пароль?

Божество

Словом «божество» при перекладі з арабської російською (українською) прийнято позначати арабське слово «іляг» (إله). Це, безперечно, дуже важливе слово, тому що воно є словом, з якого складається Шагада (Свідоцтво Ісламу). Щоб правильно зрозуміти зміст Шагади необхідно знати значення слів, з яких вона складається. В жодному разі не можна нехтувати цим знанням, тому що слово «божество» не несе в собі того чіткого та певного сенсу, яке несе в собі арабське слово «іляг».

Річ у тім, що російська мова увібрала в себе велику кількість іноземних слів, і таке запозичення йде з глибокої давнини. Російська мова наче зібрана з тисячі різних конструкторів, підібраних один до одного, тому навіть носії мови часто не можуть сказати, від якого кореня утворене те чи інше слово, тому що в російській мові ці корені відсутні, і їх доводиться шукати в інших мовах запозичення. Наприклад, слово «божество»: люди розуміють його лише з власного досвіду, інтуїтивно, як певний шаблон у мозку, набір букв та звуків, який автоматично асоціюється в мозку з певним сенсом. Але через розмитість цього сенсу у людей виникають складнощі з точним описом меж поняття, яке позначається цим словом, такий же стан справ і з багатьма іншими словами.

В арабській мові стан справ інакший, ця мова основана на кореневій системі, всі слова формуються на численних, але чітко обмежених парадигмах, і навіть ті рідкісні запозичення з інших мов обов’язково перемелюються словотворчою системою арабської мови настільки, що їх важко назвати запозиченими, і лише основа цього слова, відмінна від споконвічно арабських коренів, дозволяє виявити його сторонність.

Раніше ми з вами розібрали, що Єдинобожжя (Таухід) має три розділи, кожного з яких треба дотримуватися, бо інакше він втратить свою цілісність та цінність. Так ось, російське (українське) слово «божество» та слово «бог» в своїй основі вказує на Єдинобожжя у Владарюванні (Таухід ар-Рубубійя), в той час як слово «іляг» пов’язане з питанням поклоніння, тобто з Таухідом аль-Улюгійя. Щоб підтвердити це, нам необхідно звернутися до етимології слова божество, тобто до його споконвічного походження.

Етимологія слів «бог» та «божество» в російській (українській) мові

Щоб зрозуміти, що значить слово «бог» та «божество» в українській мові, звернемося до праці єпископа Іларіона Алфеєва «Таїнство віри. Введення в православне догматичне богослов’я», в главі «Етимологія слова «Бог» він пише:

«В російські мові та в інших мовах слов’янського походження, які відносяться до індоєвропейської групи, слово «Бог», як вважають лінгвісти, близьке санскритському bhaga, що значить «той, хто обдаровує, наділяє», в свою чергу, воно походить від bhagas  — «надбання», «щастя».  «Багатство» також споріднене слову «Бог». В цьому виражено уявлення про Бога як повноту буття, як цілковиту досконалість та блаженство, які, однак, не залишаються всередині Божества, але виливаються на світ, людей, на все живе. Бог обдаровує, наділяє нас Своєю повнотою, Своїм багатством, коли ми долучаємось до Нього.

Грецьке слово theos, на думку Платона, походить від дієслова theein, що означає «бігти». «Перші з людей, які населяли Елладу, шанували лише тих богів, яких і досі ще шанують багато варварів: сонце, місяць, землю, зірку, небо. А оскільки вони бачили, що це все завжди біжить, роблячи кругообіг, то від цієї природи бігу їм і дали ім’я богів» — пише Платон. Інакше кажучи, давні бачили в природі, її кругообігу, її цілеспрямованому «бігу» вказівку на існування якоїсь вищої розумної сили, яку не могли ототожнити з єдиним Богом, але уявляли у вигляді множини божественних сил.

Однак святитель Григорій Богослов нарівні з цією етимологією наводить іншу: ім’я theos від дієслова ethein  — «запалювати», «горіти», «палати». «Бо Господь, Бог твій, Він палючий огонь, Бог заздрісний» (Повторення Закону 4:24; ці слова каже й апостол Павло, вказуючи на здатність Бога знищувати та палити усяке зло(Євр 12:29): «Бо наш Бог то палючий огонь!». «Бог то вогонь, а диявол холодний»,- пишуть святі Варсануфій та Іонн. «Бог є вогонь, зігріваючий та запалюючий серця та лона, — каже преподобний Серафим Саровський. – Отже, якщо ми відчуємо в серцях своїх холод, який від диявола… покличемо Господа: Він, прийшовши, зігріє серце наше досконалою любов’ю не лише до Нього, але й до ближнього. І від обличчя темряви втече холод ненависника добра».

Преподобний Іоанн Дамаскін дає ще третю етимологію слова theos від theaomai – «споглядати»: «Бо від Нього не можна щось приховати, Він всевидящий, Він споглядав все раніше, ніж воно отримало буття».

Ім’я, з яким Бог відкрився давнім євреям, — Yahweh (Ягве) — означає «Сущий», який має існування, має буття, воно походить від дієслова hayah – бути, існувати, або швидше від першої особи цього дієслова ehieh – «Я є». Однак це дієслово має динамічний сенс: він означає не просто сам собою факт існування, але деяке завжди актуальне буття, живу та дійсну присутність. Коли Бог каже Мойсею: «Я Той, що є» (Вих. 3:14), — це значить: Я живу, Я тут, Я поруч з тобою. Водночас це ім’я підкреслює вищість буття Божого над буттям всього існуючого: це самостійне, первинне, вічне буття, це повнота буття, яка є надбуттям: «За своїм значенням Сущий надприродно перевищує всю сукупність буття, є одноосібною Причиною та Творцем всього сутнього: матерії, сутності, існування, буття; Сущий – початок та міра вічності, причина часу та міра часу для всього існуючого, і взагалі становлення всього, що стає. З Сущого бере початок вічність, сутність, сутнє, час, становлення, оскільки в Сущому перебуває все сутнє – як змінне, так і незмінне… Бог – не просто Сущий, але Сущий, Який навіки та безмежно заключає в Собі сукупність всіх форм буття – як теперішніх, так і майбутніх» — пише автор трактату «Про Божественні імена». («Таїнство віри. Введення в православне догматичне богослов’я»).

Як ми бачимо, всі перераховані сенси слова «бог» або його латинського еквівалента «theos» або єврейського «Yahweh (Ягве)» зводяться до наступних якостей: 1) «обдаровувати», «наділяти», «робити щасливим»; 2) «бігати», «рухатися»; 3) «підпалювати», «горіти», «палати», «зігрівати», «запалювати», «бути вогнем поїдаючим»; 4) «споглядати», «бачити», «бути всевидячим»; 5) «існувати», «мати буття», «жити», «знаходитися», «бути».

Ми не будемо в даній статті розбирати правильність чи неправильність даних якостей, нас цікавить той факт, що всі ці якості стосуються теми Єдинобожжя у Владарюванні (Таухід ар-Рубубійя). Всі дані якості сконцентровані на описі якостей самого Бога, але не вказують на наші обов’язки щодо Нього. Якщо спробувати знайти еквіваленти деяким зі смислів слова «Бог», вказаних єпископом Іларіоном, то більше всього підходять такі імена Аллага як аль-Ваггаб (Вседаруючий), ар-Раззак (Даруючий наділ, прожиток), Шадіду-ль-`ікаб (Сильний в покаранні), аль-Басир (Всевидячий), аль-Хайй (Живий), аль-Кайюм (Сущий, Той, що підтримує життя). Всі ці якості є ознакою Владарювання Аллага, а, відповідно, слово «Бог» в даному контексті більше відповідає арабському слову «Робб» (Господь, Володар, Вихователь) і вказує на Владарювання Аллага (ар-Рубубійя).

В тій самій главі єпископ Іларіон пише:

На мовах германського походження слово «Бог» — англійське God, німецьке Gott – походить від дієслова, що означає «падати ниць», падати в поклонінні. «Людьми, які в ранній час прагнули сказати щось про Бога, — говорить з цього приводу митрополит Сурожський Антоній, — не було зроблено спроби Його описати, окреслити, сказати, який Він в Собі, а лише вказати на те, що стається з людиною, коли вона опиниться віч-на-віч з Богом, коли раптом її осяє Божественна благодать, Божественне світло. Все, що людина може тоді зробити – це пасти ниць в священному жаху, поклоняючись Тому, Хто неосяжний, і водночас відкрився йому в такій близькості й в такому дивному сяйві». Апостол Павло, якого Бог осяяв на шляху до Дамаску, вражений цим світлом, одразу «а він повалився на землю… затрусившися та налякавшися» (Дії 9:4,6).

З даних слів ми бачимо, що в англійській та німецькій мові слова «God» та «Gott» формуються не від дієслів, які вказують на дії самого Бога або Його якості, а від дієслів, які вказують на дії людей щодо Бога. Тобто ці імена вказують на те, що «God» (або «Gott») є об’єктом поклоніння. Саме цей сенс відповідає арабському слову «іляг» (إله), яке значить: «той, кому поклоняються», «об’єкт поклоніння». Слово «іляг» несе в собі значення, яке вказує на обов’язки людей щодо цього божества.

Мовне значення слова «Іляг»

Слово «‘ІЛяГ» походить від кореня «’А+Л+Г» (أ+ل+ه) і утворюється від дієслова «‘АЛяГа» (أَلَهَ) або «‘АЛіГа» (أَلِهَ). Які мають наступні значення: «поклонятися», «шукати захисту/порятунку», «здивуватися, розгубитися», «сильно хвилюватися». Слово «‘ІЛяГ» (إِلَهٌ) утворене за арабською словоформою «фі`аль» (فِعَالٌ), яка формує імена пасивного стану, тобто слова, щодо яких зроблена якась певна дія, а отже слово «‘ІЛяГ» (إِلَهٌ) в арабській мові має наступні значення: «той, кому поклоняються», «об’єкт поклоніння», «той, у кого шукають захисту/порятунку», «той, від кого приходять у захват, розгублюються (від його незбагненності)», «той, перед ким сильно хвилюються».

Як ми бачимо, слово «‘ІЛяГ» (إِلَهٌ) має в собі вказівку на дію, яку виконують щодо даного об’єкту.

Як і в слові «Іман», першою літерою кореня «’А+Л+Г» (أ+ل+ه) є хамза (ء), а вона, як ми вже говорили, в залежності від наголошення може промовлятися як різкий звук «’І» або «’А» або «’У», тому при транскрибуванні арабських слів з цим коренем я завжди буду супроводжувати написання літери вертикальним апострофом попереду літери, ось таким: [‘] (не плутайте зі знаком наголосу [ ̀ ]). Якщо хамза (ء) не має наголошення, то вона позначається різким короткочасним обривом попереднього звуку, в такому випадку я буду писати апостроф без літери, наприклад так: «ма‘ЛюГ» (مألوه).

Інші слова арабської мови, утворені від кореня «’А+Л+Г» (أ+ل+ه).

«‘ІЛяГат» ім. (إِلَاهَةٌ),

«‘УЛюГат»  ім. (أُلُوهَةٌ),

«‘УЛюГяйят» ім. (ألُوهِيَّةٌ) – всі ці три слова є віддієслівними іменами дієслів «‘АЛяГа» (أَلَهَ) та «‘АЛіГа» (أَلِهَ), з відповідним значенням: «поклоніння», «звернення по захист/ порятунок». Слово «‘УЛюГійят» (ألُوهِيَّةٌ) нам вже знайоме за одним з розділів Єдинобожжя (Єдинобожжя в поклонінні/Таухід аль-Улюгійя).

«‘АЛяГ» ім. (أَلَهٌ) – здивування, розгубленість, збентеження, сильне хвилювання.

«‘АЛляГа» дієсл. (أَلَّهَ) – обожнювати, робити щось об’єктом для поклоніння, вважати когось об’єктом свого поклоніння.

«та‘АЛляГа» дієсл. (تَأَلَّهَ) – 1) поклонятися, робити обряди поклоніння, 2) зазіхати на божественність. (Ці два значення абсолютно протилежні, але вони визначаються відповідно до контексту).

«ма‘ЛюГ» ім. (مَأْلُوهٌ) – значення цього слова те саме, що й значення слова «‘ІЛяГ» (إِلَهٌ), воно утворене за арабською словоформою «маф`уль» (مَفْعُولٌ), яка так само, як і словоформа «фі`аль» (فِعَالٌ) утворює імена пасивного стану. Це значить, що сенс слова «ма‘ЛюГ» (مَأْلُوهٌ): «об’єкт поклоніння», «той, кому поклоняються».

Велике слово «аЛлаГ»[1]ім. (الله) – це Найвеличніше ім’я Всевишнього Творця. Це слово є іменем власним, і в своїй основі воно утворене від слова «‘ІЛяГ» (إِلَهٌ), утворення має наступну послідовність: до слова «‘ІЛяГ» (إِلَهٌ) додається артикль визначеності «аль» (ال) виходить «аль-‘ІЛяГ» (الإله). Потім перша корінна літера, якою є «хамза» (إ), опускається і залишається «аль-ЛяГ» (الله), це відбувається з двох основних причин:

По-перше, тому що це слово дуже часто використовується і для полегшення вимови опускається різка буква «хамза» (إ), оскільки в артиклі визначеності вона вже присутня, і таким чином слово полегшується, що дуже поширене та притаманне арабській мові.

По-друге, тому що це вже не просто слово, але власне ім’я, і такою зміною підкреслюється, що це не просто вказівка на якесь абстрактне божество або на язичницьке божество, а саме на Аллага, який є Єдиним, Хто гідний поклоніння, Творцем всього сутнього.

Потім буква «Л» (ل), як в артиклі, так і в самому слові, вимовляється твердо, не «Аль-ЛяГ», а «ал-ЛаГ» (الله), але в український мові нам більш звичне написання в такому вигляді: «Аллаг».

До речі! В арабській мові буква «Л» (ل) завжди вимовляється м’яко, ось так: «Ля», «Лі», «Лю», «Ль», і ніколи не вимовляється твердо, наприклад, ось так: «Ла», «Ли», «Лу», «Л». В усій арабській мові є лише два слова, в яких ця літера вимовляється твердо, це слово «Аллаг» (الله) і утворене від нього слово «Аллагумма» (اللَّهُمَّ). Слово «Аллагумма» (اللَّهُمَّ) промовляється під час звернення до Аллага з мольбою та перекладається як: «О Аллаг!…», а після нього зазвичай промовляється якесь прохання, звернене до Нього (Великий Він та Славетний). Таке промовляння літери «Л» (ل), також вказує на особливість цього імені, щоб відрізнити його від решти божеств, яким поклоняються окрім Нього. Таким чином, слово «Аллаг» — це власне ім’я, яке означає: «Той, Кому поклоняються воістину», «Гідний поклоніння».

Слово «іляг» в світлі Шаріату

Дізнавшись мовне значення слова «Іляг» ми зрозуміли, що воно означає «той, кому поклоняються», не залежно від того, гідний він поклоніння або ні. Якщо хтось зробив щось об’єктом свого поклоніння, то цю річ називають «ілягом» не тому, що вона гідна поклоніння, а вже тому, що хтось став їй поклонятися.

Іслам ясно свідчить про те, що немає нікого, гідного поклоніння, окрім Аллага. Це свідчення виражається в найважливіших словах Ісламу.

«Ля іляга ілля – Ллаг» (لا إله إلا الله)

Ці слова зазвичай перекладаються українською мовою наступним чином:

«Немає божества, окрім Аллага».

Саме в цьому й полягає проблема, коли слово «божество» використовується в даному контексті без якихось супровідних коментарів. Багатобожники-сучасники пророка Мухаммада (мир йому та благословення Аллага), коли чули це свідоцтво, то одразу усвідомлювали, що воно від них вимагає, і тому одразу відмовлялися його промовляти, якщо не готові були пожертвувати багато чим з того, що вони люблять в цьому житті і до чого вони звикли. Вони добре розуміли значення арабських слів, вони без всяких словників та тлумачень розуміли, що значить слово «іляг» (об’єкт поклоніння) і що входить до сенсу слова «поклоніння», і, відповідно, вони чудово розуміли й саме свідчення Ісламу:

«Ля іляга ілля–Ллаг» (لا إله إلا الله)

Багато людей зробили грубу помилку в розумінні такого важливого Свідчення тільки через те, що неправильно розуміли значення слова «іляг». Але нам з вами буде легше, тому що ми вже дізналися його значення.

Граматичний аналіз слів «Ля іляга ілля-Ллаг»

Тепер ми проаналізуємо саме свідчення (Шагаду), в складі якого є дане слово.

1) Ля (لَا) – дана частка в арабській мові має кілька сенсів, але оскільки в даному випадку слово  після неї стоїть у відмінку насб (نصب), то ми розуміємо, що в даному випадку вона є «часткою заперечення цілого класу» (ля нафія лі- джинс/لا نافية لجنس), тобто якщо після неї йде якесь слово, то вона заперечує наявність всього класу вказаних об’єктів. Інакше кажучи, сенс частки «Ля» (لَا) в даному контексті значить: «Немає нікого…» або «Немає абсолютно нікого…».

2) Іляга (إِلَهَ) – «об’єкта поклоніння», «того, кому поклоняються». У поєднанні ці два слова значать: «Немає ніякого об’єкту для поклоніння», в цих словах міститься повне заперечення того, що хоча б хтось в цьому світі гідний поклоніння, немає нікого, кому б поклонялися.

3) Ілля (إِلَّا) частка виключення – «окрім».

4) Ллах (الله) – це слово Аллаг, після того як була опущена «хамза» (ء), артикль визначеності «аль» (ال) був прибраний, через наявність літери до нього, що завжди і відбувається в арабській мові.

Сенс вийшов наступний:

«Немає жодного об’єкту поклоніння, окрім Аллага».

Однак у деяких може постати питання «Хіба в світі не існує численна множина об’єктів для поклоніння, хіба язичники всіх мастей не поклоняються статуям, ідолам, іконам, фетишам, хрестам, істуканам та іншим проявам язичництва, як же можна стверджувати, що немає жодних об’єктів поклоніння, окрім Аллага?»

Справді, існує численна кількість тих, кому поклоняються окрім Аллага, і тому ми потребуємо більш глибокого розуміння слів свідоцтва. Річ у тім, що вищезгадана частка Ля (لَا), яка є «часткою заперечення цілого класу» (ля нафія лі- джинс/لا نافية لجنس) незмінно супроводжується своїм власним підметом (ісм ля/اسم لا) та своїм власним присудком (хабар ля/خبر لا). Підметом (ісм ля/اسم لا) тут є слово «іляг», але ж де присудок, який має проінформувати нас про те, якого роду ілягі (об’єкти поклоніння) заперечуються часткою Ля (لَا)? Річ у тім, що якщо з контексту зрозуміло, що мається на увазі, то присудок, супутній частці Ля (لَا), не вимовляється, але мається на увазі. Слово, яке мається на увазі в даному словосполученні, зрозуміло з контексту того, до чого закликав посланець Аллага (мир йому та благословення Аллага). Він не закликав багатобожників зі свого племені увірувати в те, що «немає об’єкту поклоніння, окрім Аллага» в поверхневому значенні цього виразу, тому що це було б абсурдно, адже багатобожники чудово знали з реальності, що об’єкти поклоніння існують, їх багато, і вони самі їм поклоняються. Звісно ні! Всі прекрасно розуміли зі слів пророка (мир йому та благословення Аллага) та аятів Корану, що мова йде про істинні об’єкти поклоніння, гідні поклоніння, саме їхня наявність, окрім Аллага, заперечувалась Ісламом. В світлі даного контексту зрозуміло, що присудком є слово «хакк» (істинний) або «мустахикк» (гідний, той, що заслуговує). Як сказав Всевишній Аллаг:

ذَلِكَ بِأَنَّ اللَّهَ هُوَالْحَقُّ وَأَنَّ مَا يَدْعُونَ مِنْ دُونِهِ هُوَ الْبَاطِلُ وَأَنَّ اللَّهَ هُوَالْعَلِيُّ الْكَبِيرُ

«Це так, адже Аллаг — Істина (аль-Хакк), а те, чому ви поклоняєтеся замість Нього — неправда! Аллаг — Всевишній, Великий!» (Коран 22:62).

Зрештою ми розуміємо, що сенс слів ісламського свідчення (Шагади) українською мовою виражається наступним чином:

«Немає жодного об’єкту, гідного поклоніння, окрім Аллага»

або

«Немає нікого, кому можна було б поклонятися, окрім Аллага»

або

«Ніхто не гідний того, щоб йому поклонялися, окрім Аллага»

або

«Немає жодного божества, гідного поклоніння, окрім Аллага».

Саме такий сенс слід доносити до кожного, хто бажає прийняти Іслам, і не обмежуватися виразом «Немає божества окрім Аллага» на догоду стислості та відповідності кількості українських слів, кількості арабських слів в Шагаді. Головне не просте промовити ці слова, але зрозуміти їх так, як розуміли сучасники посланця Аллага (мир йому та благословення Аллага). І якщо для цього знадобиться промовити тисячу слів, то слід це зробити.

«Немає Творця, окрім Аллага», хіба це неправильно?!

Хтось може спитати, чому ви так наполягаєте саме на цьому перекладі та заперечуєте такі версії як:

«Немає Творця, окрім Аллага»,

«Немає Всемогутнього, окрім Аллага»,

«Немає нікого, хто давав би наділ творінням, окрім Аллага»,

«Немає нікого, окрім Аллага, в кому б мали потребу всі, а він не мав би потреби ні в кому».

Невже дані сенси неправильні щодо Аллага? Чому ви заперечуєте цей сенс і наполягаєте на своїй версії: «Немає жодного божества гідного поклоніння окрім Аллага»?

Відповідь на це запитання містить кілька пунктів:

1) Так, дійсно, всі названі вами пункти правильні щодо Аллага, і ми їх не заперечуємо, але вони неправильні щодо перекладу Шагади (Свідоцтва), і зокрема слова «іляг», яке міститься в Шагаді. З усього, що було сказано вище, ми чудово зрозуміли, що значить слово «іляг», і що значить Шагада в цілому, і не маємо права перекладати ці слова відмінно від їхнього сенсу. Ми не маємо права вносити свої правки навіть в найменш важливі елементи релігії, якщо так можна сказати, що ж казати про внесення своїх уточнень до свята-святих Ісламу, до Свідоцтва Єдинобожжя, яке є віссю та центральним стовпом нашої релігії?!

2) Так, запропоновані вами варіанти відповідають Таухіду, але якому з видів Таухіду? Ваші варіанти задовольняють лише частини Таухіду, якими є Єдинобожжя у Владарюванні (Таухід ар-Рубубійя), і не кажуть про Єдинобожжя в Поклонінні (Таухід аль-Улюгійя). Але ж саме заклик до Єдинобожжя в Поклонінні є пріоритетною задачею всіх пророків. Саме цей вид Єдинобожжя (Таухіду) переважно зазнавав забуття, саме тоді як Єдинобожжя у Владарюванні (Таухід ар-Рубубійя) зазнавало порушень менше. Розбираючи слово «Єдинобожжя» ми наводили аяти, в яких згадуються відповіді багатобожників на питання про те, хто є творцем небес та землі, хто дає прожиток, хто вирощує рослини та посилає дощі. Ні всі ці питання вони відповідали однозначно: «Аллаг», тобто у питанні «владарювання та панування над Всесвітом» (ар-Рубубійя) у них не було великих проблем. Але вони поклонялися своїм ідолам та іконам, яких вважали померлими святими, угодниками та праведниками, щоб ті заступилися за них перед Аллагом. В Священному Корані Аллаг вказав на те, які аргументи висували багатобожники на захист свого поклоніння святим духам померлих:

أَلَا لِلَّهِ الدِّينُ الْخَالِصُ وَالَّذِينَ اتَّخَذُوا مِن دُونِهِ أَوْلِيَاء مَا نَعْبُدُهُمْ إِلَّا لِيُقَرِّبُونَا إِلَى اللَّهِ زُلْفَى إِنَّ اللَّهَ يَحْكُمُ بَيْنَهُمْ فِي مَا هُمْ فِيهِ يَخْتَلِفُونَ إِنَّ اللَّهَ لَا يَهْدِي مَنْ هُوَ كَاذِبٌ كَفَّارٌ

«Чи не Аллагу належить щира релігія? А ті, які беруть собі помічників замість Нього, [говорять]: «Ми поклоняємося їм лише для того, щоб вони наблизили нас до Аллага!» Воістину, Аллаг розсудить між ними в тому, про що вони сперечалися! Воістину, Аллаг не веде прямим шляхом тих, які брешуть, які не вірують!» (Коран 39:3).

Вони не вважали своїх божеств ідентичними Аллагу в Його Владарюванні, Пануванні та Владі, але вони заблукали у питанні поклоніння, вони присвятили свої благодіяння тому, хто цього не гідний, в цьому полягала їхня основна проблема, і саме на вирішенні цієї проблеми була зосереджена місія Ісламу першочергово.

3) В світлі чого ми розуміємо, що якби посланець Аллага (мир йому та благословення Аллага) закликав людей увірувати, що «немає Творця, окрім Аллага», то мало б хто з багатобожників Аравійського півострова не погодився б з ним. Слова «немає Творця, окрім Аллага», в принципі, не суперечили поглядам таких страшенних ворогів Ісламу, як Абу Джахль, Абу Лягаб, Умайя ібн Халяф та інших. Ніхто б не почав заперечувати ці слова й відмовлятися засвідчити їх. Ми знаємо, що під час хаджу паломники промовляють наступну молитву, яка називається «тальбія» (тобто, відгук на заклик):

لبيك اللهم لبيك, لبيك لاشريك لك لبيك إن الحمد والنعمة لك والملك لا شريك لك

«Я відповів на Твій заклик, О Аллаг! Я відповів на Твій заклик. Немає у тебе співтовариша, я відповів на Твій заклик. Воістину, вся хвала, вся милість і вся влада належить Тобі, немає у Тебе співтовариша».

Така «тальбія», яка виражає повне Єдинобожжя, була приписана паломникам з часів пророка Ібрагіма (мир йому), але потім араби збилися з релігії істинного Єдинобожжя, яку сповідували їхні батьки та змінили текст «тальбії». Цікаво, чи сказали вони в своєму багатобожному тексті «О Аллаг, ми відповіли на Твій заклик і заклик тих богів, які разом з тобою володіють цим світом та керують всесвітом на свій розсуд?» Ні, в своїй тальбії вони затвердили, що абсолютне владарювання лише у Аллага, вони казали:

لبيك اللهم لبيك, لبيك لا شريك لك, إلا شريكا هو لك, تملكه و ما ملك

«Я відповів на Твій заклик, о Аллаг! Немає у тебе співтовариша, окрім співтовариша, який належить Тобі, Ти володієш ним самим та всім тим, чим володіє він».

Мушріки (багатобожники) визнавали, що навіть ті співтовариші, компаньйони та партнери, яких вони додавали Всевишньому, знаходяться в Його владі, але це не зробило їх єдинобожниками (муваххід).

При цьому ми бачимо, що сучасники не лише не погоджувалися з пророком Мухаммадом (мир йому та благословення Аллага), коли він закликав їх до свідоцтва «ля іляга ілля-ЛЛаг», більше того, вони вкрай ворожо реагували на ці слова. В кращому випадку вони затикали вуха і йшли геть, а в гіршому – мучили та вбивали тих, хто промовляв це свідчення. Саме питання поклоніння було відправною точкою конфлікту та протистояння між пророком та людьми з його племені. Лише засвідчуючи, що право на поклоніння належить виключно Аллагу, людина ставала мусульманином.

4) Також треба відмітити, що кожен, хто свідчить про Єдинобожжя в Поклонінні (Таухід аль-Улюгійя), той автоматично стає єдинобожником у питанні «Владарювання та Панування» (ар-Рубубійя). Ви не знайдете людину, яка б присвячувала все своє поклоніння лише Аллагу, але при цьому припускала б, що існує якийсь Творець, окрім Нього. Чому так відбувається? Річ у тім, що Єдинобожжя в Поклонінні (Таухід аль-Улюгійя) є трохи більш складним ступенем, ніж Єдинобожжя у Владарюванні (Таухід ар-Рубубійя). Розумна людина усвідомлює, що лише Аллаг гідний поклоніння, після того, як вона розуміє, що в цьому світі окрім Нього немає інших творців, і немає нікого, кому вона була б зобов’язана, як зобов’язана Аллагу, і тоді людина присвячує всю свою вдячність та все поклоніння лише Всевишньому Аллагу.

Але є люди, які застряють на першій сходинці і не сповідують Єдинобожжя повністю, в усіх його аспектах. Вони, подібно до арабів доісламської епохи, визнають, що Владарювання (ар-Рубубійя) є прерогативою Аллага, але вважають, що можна досягти задоволення Аллага, поклоняючись святим та праведникам. Саме тому головний акцент в Шагаді (Свіддченні) зроблений на питанні Поклоніння (аль-Улюгійя). Виходить, що той, хто сказав «Немає ніякого божества, гідного поклоніння, окрім Аллага», автоматично визнає всі види Єдинобожжя, тоді як слова «Нема Творця, окрім Аллага» не містять в собі всієї повноти Єдинобожжя (Таухіду).

«Важливі слова»

Абу Ясін Р. Маліков
www.whyislam.to

Українська версія підготовлена редакцією сайту www.lifeislam.org

[1] Це слово я пишу з маленької букви лише для того, щоб було видно, де корінні букви, а де додаткові, в даному випадку буква «А» на початку імені Всевишнього «Аллаг» не є кореневою, в іншому ж випадку ім’я «Аллаг» слід писати лише з великої літери. Я ж пишу з маленької в даному випадку з метою словотворчого аналізу.

Leave a Reply