Close

Не зарегистрированы? Начало работы.

lock and key

Войти

Account Login

Забыли пароль?

Гнів – ознака слабкості

Одна з ознак слабкості людини, з якою обов’язково треба боротися – це схильність до гніву. Погана та людина, яка швидко піддається гніву, навіть якщо сама вона має сильні руки та здорове тіло. Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав: «Сильний не той, хто може здолати інших, а сильний той, хто володіє собою під час гніву» (аль-Бухарі та Муслім).

Хвала Аллагу, до Нього ми звертаємося по допомогу, у Нього просимо прощення та захисту від зла наших душ та скверни наших справ. Той, кого Аллаг повів правильним шляхом, того ніхто не зможе збити, той же, кого збив Аллаг, того ніхто не наставить на прямий шлях.

Свідчимо, що немає божества, гідного поклоніння, окрім Аллага, і свідчимо, що Мухаммад – Його раб та посланець.

Гнів – це одна з мов палаючого вогню. Коли людина гнівається, одна з потаємних ниток її душі прямує до проклятого шайтана, який сказав свого часу: «Ти створив мене з вогню, а його Ти створив із глини!»[1], зазіхаючи на вищість його сутності над сутністю Адама (мир йому). Однак сутність глини – спокій та витримка, а сутність вогню – палахкотіння, рух та нестабільність.

Природним слідством гніву є злоба та заздрість. Про те, що гнів є осудною якістю, говориться в багатьох хадісах. Одна людина попросила Пророка (мир йому та благословення Аллага) зробити їй настанову та отримала таку відповідь: «Не гнівайся». Тоді ця людина повторили своє прохання ще кілька разів і щоразу отримувала відповідь: «Не гнівайся»[2].

В іншому хадісі повідомляється, що ‘Абдулла ібн ‘Амр спитав Пророка (мир йому та благословення Аллага) про ту рису характеру, яка дозволить йому уникнути гніву Всевишнього Аллага, на що Пророк (мир йому та благословення Аллага) відповів: «Не гнівайся»[3].

Повідомляється зі слів Абу Гурайри, що Посланець Аллага (мир йому та благословення Аллага) сказав:

لَيْسَ الشَّدِيدُ بِالصُرَعَة   إِنَّمَا الشَّدِيدُ مَنْ يَمْلِكُ نَفْسَهُ عِنْدَ الغَضَبِ

«Сильний не той, хто може здолати інших, а сильний той, хто володіє собою під час гніву»[4].

Кажучи про пророка Ях’ю (Іоанна), Всевишній Аллаг сказав:

مُصَدِّقَۢا بِكَلِمَةٖ مِّنَ ٱللَّهِ وَسَيِّدٗا وَحَصُورٗا

«…який підтвердить слово від Аллага, буде попереду інших (паном), буде стриманим…» (Коран, 3:39).

В тлумаченні до цього аяту ‘Ікріма сказав: «Паном (сайїд) – означає, що він панує над своїм гнівом, і його гнів ніколи не бере над ним гору».

Розумна людина не повинна піддаватися гніву, тому що шайтан має більше всього можливостей впливати на неї, коли та гнівається. Вгамовуй гнів та заспокоюй його холоднокровністю та витримкою. Не будь квапливим, воістину, квапливість змусить тебе помилитися. Будь легким та м’яким для близьких та чужих. Не будь деспотичним та суворим, уникай гарячкувати, адже шайтан грає з запальною людиною так само, як діти грають м’ячем.

Раніше люди казали: «Бійтеся гніву, воістину, він псує віру, так само як смак алое псує мед!» Існує і така мудрість: «Гнів – ворог здорового глузду».

Як з’являється гнів? Сутність гніву – збудження в крові, викликане бажанням помститися. Коли людина гнівається, вогонь її гніву спалахує неприборканим полум’ям, від нього роздуваються вени, в жилах закипає кров, вона підступає до голови так само, як кипляча вода піднімається до верхньої частини котла. Саме тому обличчя та очі людини червоніють, а шкіра набуває кольору крові, подібно тому як крізь стінки скляної пляшки можна легко розрізнити колір її вмісту.

Кров розширюється набагато активніше, якщо людина гнівається на того, хто слабший за неї, і якщо вона відчуває, що має якусь перевагу над об’єктом свого гніву.

Якщо людина гнівається на того, хто могутніший та сильніший за неї, і ще усвідомлює, що немає можливості зігнати свою злість, тоді кров скорочується під шкірою та переміщається до серця, перетворюючись на безсилий смуток, і тоді шкіра такої людини набуває жовтуватого відтінку.

Якщо ж людина гнівається на того, хто рівний їй за становищем та силою, то кров її кидається між розширенням та скороченням. Тоді колір її обличчя змінюється: то червоніє, то жовтіє, і людина поводить себе неадекватно, тому що можливість помститися – це головне джерело, з якого беруться сили для гніву.

Взагалі, за силою гніву всіх людей можна представити в трьох категоріях:

1) Надмірність

2) Недогляд

3) Помірність

Надмірність в прояві гніву, звісно, не є схвальною, тому що такий гнів переходить межу і не дає розуму та вірі впливати на дії людини. В моменти такого гніву людина втрачає розсудливість, здатність зважено мислити і взагалі позбувається можливості контролювати свої вчинки, оскільки гнів штовхає її тільки до одного образу дій – агресивного та грубого.

Недогляд щодо гніву також є осудним, тому що у людини, яка ніколи і ні на що не гнівається, не залишається запалу, ревності та бажання відстоювати свої інтереси. Той, хто втрачає гнів повністю, вже не здатний духовно розвиватися, тому що одним з головних способів духовного розвитку є спрямування гніву проти своїх власних пристрастей та ницих бажань. Праведна людина гнівається на саму себе, якщо її душа почала схилятися до поганих бажань. Тому абсолютна втрата гніву як такого осудна, а, отже, треба шукати середній шлях між двома крайнощами.

Коли гнів починає розпалюватися та палахкотіти, він осліплює людину та робить її глухою до будь-яких настанов та напучень, тому що гнів підступає до мозку та закриває шляхи людської думки. Далі, з розвитком, гнів продовжує свій шлях та переходить на органи чуття, щільною пеленою затягує зір, і тоді людина припиняє бачити речі в їхньому істинному світлі. Мозок людини, осліпленої гнівом, схожий на печеру, охоплену полум’ям, від якого вона наповнюється димом, а її склепіння почорніли. До того там була невелика лампа, але від щільного угару вона згасла. В цій печері неможливо зробити жодного кроку, не можна почути жодного звуку, а через морок не проглядають жодні обриси, тож немає жодної можливості загасити це полум’я. Гнів має такий самий вплив на мозок та серце людини. Якщо гнів й надалі зростає, то він здатний навіть вбити свого власника.

Гнів впливає не лише на душу, але й на зовнішність людини: колір її шкіри змінюється, тіло починає пересмикувати, дії стають необмірковані та безладні, вираз обличчя – неприродний, а поведінка нагадує біснування божевільних. Якби людина в люті подивилася на себе з боку та побачила, як огидно вона виглядає в цей момент, то відчула б відразу до самої себе. При цьому треба пам’ятати, що огидність, прихована в душі, набагато більша, ніж те, що відобразилося на зовнішності.

Причини, які пробуджують гнів, та способи його зцілення

Як відомо, зцілення від будь-якої хвороби відбувається шляхом знищення самої її сутності та усунення причин, які до неї призводять.

Причин для появи гніву багато, найпоширенішими серед них є: самолюбування, насмішки, заперечування чиїхось поглядів, протидія, зрада, надмірне прагнення до надмірності у грошах, прагнення слави. Всі ці якості засуджуються Шаріатом, і мусульманину слід замінити їх на протилежні. Таким чином вдається зруйнувати саму сутність та основу гніву, а також, причини, які до нього призводять.

Якщо ж гнів вже розгорівся, то лікувати його необхідно наступними способами:

1) Необхідно згадати коранічні аяти та пророчі хадіси, які розповідають про перевагу утримання від гніву, про прощення, стриманість, розсудливість та терпіння. Повідомляється зі слів Ібн Аббаса, що один чоловік попросив дозволу увійти до халіфа Умара ібн аль-Хаттаба[5], і йому було дозволено. Звертаючись до Умара, він сказав: «О син аль-Хаттаба, клянуся Аллагом, ти нам багато не даєш і не судиш між нами справедливо». Умар (хай буде задоволений ним Аллаг) розгнівався і вже збирався влаштувати цьому чоловіку неприємності. Побачивши це, аль-Хурр ібн Кайс сказав: «Повелителю правовірних, Аллаг в Корані сказав своєму Пророку: «Прости цих людей, закликай робити добро й залиш невігласів» (Коран, 7:199) Ця людина належить до неуків». І щойно цей аят досягнув слуху Умара (хай буде задоволений ним Аллаг), він одразу зупинився біля меж, встановлених Книгою Аллага (Великий Він та Славетний)[6].

2) Щоб позбутися гніву, людині слід пам’ятати про кару, яку Всевишній Аллаг може на неї наслати, вона повинна сказати собі: «Влада Аллага наді мною набагато сильніша, ніж моя сила над цією людиною. Якщо я дам волю своєму гніву над нею, то яку я можу мати надію на те, що Аллаг (Великий Він та Славетний) не нашле на мене свій гнів в день Великого Суду? Адже в той час я більше всього потребуватиму Його поблажливості та прощення».

В одному з минулих Писань, посланих Всевишнім Аллагом, говорилося: «О сину Адама, пам’ятай про Мене, коли гніваєшся[7], і Я згадаю про тебе, коли Сам буду гніватися, і не знищу тебе разом з тими, на кого впаде Моя кара».

3) Людина повинна пам’ятати про погані наслідки ворожості, мстивості, знущання над ворогами, приниження їхньої честі, приниження гідності та насмішок над ними, якщо вони опинилися у скруті. Ніхто з людей не проходить це життя без бід та випробувань. Якщо людина не боїться Майбутнього Життя, то нехай хоча б побоїться наслідків свого гніву та злоби в цьому житті. Іншими словами, для придушення гніву людина може натравити на свою агресію свій же інстинкт самозбереження. За таке придушення гніву людина не буде винагороджена Аллагом, тому що вона лише відбиває те, що приносить їй шкоду в ближньому житті, вона робить це заради збереження своїх мирських благ та життєвих інтересів. Але виключенням може бути ситуація, коли людина користується цим важелем, щоб докорінно змінити своє становище та перелаштувати своє життя з орієнтацією на Життя Майбутнє, і тоді вона отримає свою винагороду за праведну справу.

4) Як вже було сказано вище, під час гніву корисно пам’ятати про свій вигляд, адже розлючена людина схожа на скажену собаку або вишкіреного хижака, що абсолютно суперечить поведінці пророків та звичаю праведних вчених. Тому під час гніву слід схилити свою душу до гідної поведінки, тим самим наслідуючи кращих з творінь Великого Аллага.

5) Від початку, як гнів починає з’являтися у душі, слід проаналізувати, чим мотивоване бажання вилити свій гнів та помститися кривднику.

Можливо, причина гніву – це слова шайтана, який нашіптує людині та каже: «Виплесни свій гнів, це врятує тебе від слабкості, приниження та презирства оточуючих. Зроби це, не будь слабким, і ти будеш поважати себе, а інакше станеш нікчемним та жалюгідним в очах людей».

Якщо це так, то нехай людина скаже сама собі: «Ти відмовляєшся стерпіти це зараз, але не відмовляєшся терпіти ганьбу в день Великого Суду?! Не боїшся сорому, коли ця людина схопить тебе за руку і помститься тобі за ту образу, яку ти заподіяв їй тут?! Боїшся здаватися слабким в очах людей і не боїшся бути нікчемним перед Всевишнім Аллагом, перед Його ангелами та пророками?!»

Мусульманин повинен стримувати свій гнів, це звеличує його перед Аллагом. А якщо це так, то яке діло мусульманину до того, що говорять або думають про нього люди? Адже кожен з нас зобов’язаний буде встати в День Суду, коли ангели накажуть встати тим, чия «винагорода буде за Аллагом»[8], але встати зможуть лише ті, хто пробачав. Кожен віруючий завжди має про це пам’ятати.

6) Також людина має пам’ятати, що коли вона гнівається, то гнівається на те, що відбулося за бажанням Аллага. А якщо так, як ми сміємо ставити своє бажання помсти попереду бажання Аллага, коли Він бажає здійснити те, чому судилося здійснитися?

Ці шість пунктів говорять нам про зцілення гніву за допомогою роботи душі та серця, але існують й інші, фізичні методи стримування гніву. Ось деякі з них:

1) Збереження мовчання. Повідомляється зі слів Ібн Аббаса, що Посланець Аллага (мир йому та благословення Аллага) сказав:

وَإِذَا غَضِبْتَ فَاسْكُتْ

«Якщо гніваєшся — то мовчи»[9].

2) Звернення до Аллага за захистом від шайтана. Повідомляється, що Сулейман ібн Сурад (хай буде задоволений ним Аллаг) сказав:

«Я сидів разом з Пророком (мир йому та благословення Аллага), коли дві людини поруч почали сваритися один з одним. При цьому у одного з них почервоніло обличчя та роздулися вени. Тоді Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав:

إِنِّي لَأَعْلَمُ كَلِمَةً لَوْ قَالَهَا ذَهَبَ عَنْهُ مَا يَجِدُ ، لَوْ قَالَ أَعُوذُ بِاللَّهِ مِنْ الشَّيْطَانِ ذَهَبَ عَنْهُ مَا يَجِدُ

«Я знаю слова, сказавши які, він відвів би від себе те, що зараз відчуває. Якби він сказав: «Звертаюся до Аллага за захистом від шайтана»[10], — його б полишило те, що він зараз відчуває»[11].

Також Аллаг (Великий Він та Славетний) сказав:

وَإِمَّا يَنزَغَنَّكَ مِنَ الشَّيْطَانِ نَزْغٌ فَاسْتَعِذْ بِاللّهِ إِنَّهُ سَمِيعٌ عَلِيمٌ

«А якщо шайтан спокушатиме тебе, то шукай захисту в Аллага! Воістину, Він — Всечуючий, Всезнаючий!» (Коран, 7:200).

3) Зміна пози. Якщо під час гніву людина стоїть, то їй слід сісти, а якщо сидить, то треба зайняти лежаче положення. Повідомляється зі слів Абу Гурайри, що Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав:

إِذَا غَضِبَ أَحَدُكُمْ وَ هُوَ قَائِمٌ فَلْيَجْلِسْ؛ فَإِنْ ذَهَبَ عَنْهُ الغَضَبُ وَ إِلَّا فَلْيَضْطَجِعْ

«Якщо хтось з вас розгнівається в той час, коли стоїть, то нехай сяде, а якщо гнів не мине, нехай ляже»[12].

Сенс такої зміни положення полягає в тому, щоб людина наблизилася до землі, з якої була створена, згадала свою першооснову, змирилася, приборкала свій запал та принизила свою бундючність, адже лють зростає із зарозумілості. Також повідомляється, що Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав про гнів:

مَنْ وَجَدَ مِنْ ذَلِكَ ، فَلْيَلْصَقْ خَدَّهُ بِالأَرْضِ

«Хто знайде в собі щось подібне, нехай припаде щокою до землі»[13].

4) Зробити омовіння (тахарат)[14]. Якщо людину охоплює гнів, то одним з методів його приборкання є омовіння (тахарат), як про це повідомляється в деяких хадісах. Мудрість цієї дії розкривається в наступному хадісі: повідомляється, що Абу Ваіль сказав: «Ми були у ‘Урви ібн Мухаммада, коли одна людина почала йому казати щось, від чого ‘Урва дуже сильно розгнівався. Тоді він встав і зробив омовіння, потім повернувся і сказав: «Мені розповідав батько, який чув від мого діда ‘Атийї, який був сподвижником [15], що Посланець Аллага (мир йому та благословення Аллага) сказав:

إِنَّ الغَضَبَ مِنَ الشَّيْطَانِ ، وَ إِنَّ الشَّيْطَانَ خُلِقَ مِنَ النَّارِ ، وَ إِنَّمَا تُطْفَأُ النَّارُ بِالـمَاءِ ، فَإِذَا غَضِبَ أَحَدُكُمْ فَلْيَتَوَضَّأْ

«Воістину, гнів – від шайтана, і воістину, шайтан створений з вогню, а вогонь гасять водою, тому якщо хтось з вас розгнівається, то нехай візьме омовіння (тахарат)»[16].

Придушення гніву

Повідомляється, що одна людина розгнівала халіфа аль-Махді[17], і той наказав її висікти. Коли Шабіб [18] побачив, наскільки сильно розгніваний халіф і як сильно зніяковіли люди, не наважуючись сказати щось, то звернувся до нього зі словами: «О повелителю правовірних, не гніви Аллага більше, ніж гніваєшся за себе», після чого аль-Махді сказав: «Нехай йде».

Кажучи про богобоязливих людей та відмічаючи їхні благородні риси, Всевишній Аллаг сказав:

وَسَارِعُواْ إِلَى مَغْفِرَةٍ مِّن رَّبِّكُمْ وَجَنَّةٍ عَرْضُهَا السَّمَاوَاتُ وَالأَرْضُ أُعِدَّتْ لِلْمُتَّقِينَ *  الَّذِينَ يُنفِقُونَ فِي السَّرَّاء وَالضَّرَّاء وَالْكَاظِمِينَ الْغَيْظَ وَالْعَافِينَ عَنِ النَّاسِ وَاللّهُ يُحِبُّ الْمُحْسِنِينَ

«Прагніть же до прощення від Господа вашого та до раю, протяжність якого дорівнює небесам та землі. Його приготували для богобоязливих, які витрачають на милостиню у радості та в біді, які стримують гнів та прощають людей. Аллаг любить тих, які роблять добро!» (Коран, 3:133-134).

Аллаг перерахував в цьому аяті кілька найяскравіших рис, притаманних богобоязливим людям, серед яких назвав їхню здатність стримувати  свій гнів та прощати людей.

Посланець Аллага (мир йому та благословення Аллага) сказав:

مَنْ كَظَمَ غَيْظًا وَ هُوَ قَادِرٌ عَلَى أَنْ يُنْفِذَهُ ، دَعَاهُ اللهُ عَلَى رُؤُوسِ الخَلَائِقِ حَتَّى يُخَيِّرهُ مِنْ أَيِّ حُورٍ شَاءَ

«Хто стримає свій гнів, коли має можливість дати йому волю, того Аллаг покличе [в день Суду] в присутності всіх творінь і дасть йому обрати ту з райських дружин, яку забажає»[19].

Повідомляється, що Умар ібн аль-Хаттаб сказав: «Хто боїться Аллага, той не виплескує свій гнів. Хто боїться Аллага, той не робить все, що йому хочеться. І якби не Судний День, то не відбувалося б те, що ви бачите[20]»[21].

Хвала Аллагу, Господу світів. Мир та благословення Посланцю Аллага, а також його родині та всім його сподвижникам.

З книги «Мінхадж аль-касидін» («Шлях прагнучих»)
Муваффаку-ддін Абу Мухаммад Абудулла
ібн Мухаммад ібн Кудама ібн Мікдам
(541-620 р.г, = 1147-1223 р.р.х.)
Переклад: Абу Ясін Руслан Маліков
Канонічна редакція: Максад Карімов
Коректор тексту:ТамкінР.Г.
Для сайту «Чому Іслам?»
www.whyislam.to

Українська версія підготовлена редакцією сайту www.lifeislam.org

[1] «Аллаг сказав: «Що завадило тобі поклонитися, коли Я наказав це тобі?» Той відповів: «Я кращий за нього! Ти створив мене з вогню, а його Ти створив із глини!»(Коран, 7:12).

[2] Хадіс навів аль-Бухарі (6116), ат-Тірмізі (1644/2020).

[3] Хадіс навів Ахмад (2/175) (6632).

[4] Хадіс навели аль-Бухарі (6114) та Муслім (2609).

[5] Умар ібн аль-Хаттаб – є одним з найближчих сподвижників Пророка Мухаммада (мир йому та благословення Аллага), а також другим праведним халіфом після Абу Бакра ас-Сиддіка.

[6] Хадіс навів аль-Бухарі (4642, 7286).

[7] Пам’ятати про Аллага в стані гніву – означає утримуватися від скоєння будь-яких вчинків, якими незадоволений Аллаг.

[8] Коран 4:100.

[9] Хадіс навів Ахмад, Ібн Абу Шайба, Абдурраззак, також цей хадіс згадується в збірці «Сахіх аль-Джамі’» (693).

[10] «А’узу бі-Ллягі міна-шшайтан» (أعوذ بالله من الشيطان).

[11] Хадіс навели аль-Бухарі (3282) та Муслім (2610).

[12] Хадіс передали Ібн Абу Дунья та Ахмад (5/125), також цей хадіс згаданий в збірці «Сахіх аль-Джамі’» (694).

[13] Хадіс навів Ахмад (11127/11573).

[14] Тахарат – ритуальне ісламське омовіння, яке робиться перед молитвою та іншими обрядами поклоніння, які вимагають даного поклоніння. Тахарат полягає в митті обличчя, рук до ліктів, протиранні голови та митті ніг до кісточок.

[15] Сподвижники (сахаби) Пророка Мухаммада (мир йому та благословення Аллага) – люди, які особисто зустрічалися з Пророком, будучи мусульманами, та померли, будучи мусульманами.

[16] Хадіс навели Ахмад (17950) та Абу Дауд (див.: «Да’иф сунан Абі Дауд» 1025/4784), також див.: «Да’иф аль-джамі’» (1510) і «ад-Да’ифа» (582). Хадіс слабкий.

[17] Абу Абдулла Мухаммад ібн Абдулла аль-Мансур ібн Мухаммад ібн Алі аль-Махдійю бі-Лляг (127-158 рр. за гіджрою/ 745-775 рр. від р.х.) – третій халіф династії Аббасидів. Залишив по собі пам’ять дуже любимого народом правителя, був щедрим, дбав про потреби простих людей, сам брав участь в судових розглядах, був першим правителем, який організував регулярний поштовий зв’язок між Хіджазом (район Мекки та Медини) та Іраком, модернізував столицю халіфату Багдад, що призвело до значного збільшення чисельності населення, провів багато військових експедицій. Також він був відомий своєю суворістю та непримиримістю до сектантів, розкольників та зиндиків, переслідував та знищував їх всюди, не даючи їм спокою. Правив халіфатом протягом десяти років. Помер на полюванні в результаті нещасного випадку.

[18] Шабіб ібн Шейба ібн Абдуллаг – відомий проповідник міста Басри, який жив в епоху Аббасидів. Був відомий своїми ємними, але короткими проповідями. Також був близьким другом халіфа аль-Махді ще до того, як той став халіфом, ця дружба тривала й тоді, коли аль-Махді прийшов до влади. Помер в 170 р. за гіджрою.

[19] Хадіс навели Ахмад (15615), Абу Дауд («Сахіх» 3997/4777), ат-Тірмізі («Сахіх» 1645/2021 і 2026/2493) і Ібн Маджа («Сахіх» 3375/4186) зі слів Му’аза ібн Анаса. Також хадіс згаданий в збірці «сахіх аль-Джамі’» (6118).

[20] Тобто, якби не було Судного Дня, то не було б потреби у випробуваннях, адже саме реакція на ті чи інші події, та образ дій під час випробувань будуть братися до уваги під час Великого Суду. При цьому гнів або його приборкання є найбільш явною та найбільш показною ознакою стану душі людини, її задоволення або, навпаки, незадоволення з приводу божественного Передвизначення.

[21] Хільятуль Аулія, 8/57.

Leave a Reply